Сьогодні логопеди Катерина Ігорівна та Людмила Олександрівна провели з педагогами змістовний та цікавий семінар-практикум “Кінезіологічні вправи у роботі логопеда. Артикуляційна гімнастика зі смаколиками “Солодкі вправи”. Ознайомили з віковими особливостями мовлення дошкільнят, дали практичні поради, як покращити вимову певних звуків. Вихователі наповнились знаннями та гарним настроєм.
У нашому садочку ми не забули відзначити це свято. Педагоги порадували малят виставами лялькового театру, а старші дітки приймали безпосередню участь. Це було ось так:
ЦІКАВІ ФАКТИ про театр з Вікіпедії:
Театр ляльок — це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами, наприклад, бути об’ємними або плоскими), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» — коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.
Основною ідеєю театру ляльок, в незалежності від його виду і форми, є здатність за допомогою ляльок створити виставу, що може бути розвагою (майже завжди), культурною подією з дидактичним, інформаційним або ішим акцентом (функціональна сторона театру ляльок, театру і взагалі мистецтва). За допомогою ляльок актори театру ляльок (називаються лялькарі) здатні створити яскраві о́брази, передати характерні риси людського характеру і/або форми поведінки, актори вкладають в «уста» ляльок (а подеколи і без слів, а лише грою) повчальний зміст, важливу інформацію або навіть соціальні маніфести.
Крім гри ляльок у ляльковій виставі, зазвичай, існує голосовий супровід — це найчастіше «озвучування» ляльок (їхні ролі, які, знову ж таки, найчастіше читають лялькарі, подеколи інші особи або одна особа), також у ляльковій виставі може бути оповідання (роль оповідача), що може бути як на виду глядачів, так і поза їх очима. Дуже часто, особливо в національних театрах ляльок, вистави відбуваються під акомпанемент музичних інструментів, з використанням інших видів традиційного мистецтва тощо.
Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:
Різноманіття форм і характеру вистав театрів ляльок обумовлено найчастіше національними традиціями (так, у деяких країнах театр ляльок був першим і тривалий час навіть єдиним) видом театрального мистецтва), а також специфікою постановочно-драматургічних завдань, що стоять перед акторами, умовами, в яких відбуваються вистави та взаємозв’язком з іншими видами мистецтва (графіка, народна іграшка, скульптура, театр масок тощо)[1].
Яскраво проявляються методи творення театру ляльок в залежності від його функціональності — подеколи за допомогою театру ляльок виголошувалась їдка сатира проти існуючих порядків і владоможців (повсюдно в Європі за Середньовіччя, коли лялька дозволяла собі сказати те, чого не могла виголосити людина), а у цілій низці країн Сходу завдяки виключній майстерності засобом лише традиційного театру тіней досягалась постановка масштабних героїко-епічних сказань, любовних історій зі значною кількістю акторів і подій, або реінісценцій на тему національної історії. А наприклад, український вертеп — це своєрідна різдвяна оповідь про Христа і біблійні події.
Головною ж неодмінною рисою будь-якої лялькової вистави є вміння розважити глядачів, а часом не лише спонукати посміятись, а й поміркувати.
Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі, відомо також, що в і Давньому Єгиптібули театралізовані вистави релігійного змісту з використанням ляльок богів.
З даніх давен лялькові вистави відомі також у країнах Сходу — в Китаї (куй-лей-сі), Японії, Індії, Індонезіїтощо.
Улюбленим героєм театрів ляльок у Європі (від Середньовіччя) завжди був розумний, дотепний представник народу:
Виготовлення ляльок, зокрема великого розміру, приміром з пап’є-маше, практикувалося й зустрічається в наш час для участі у святковій ході, скажімо під час карнавалів у Іспанії, Франції та Німеччині.
У Туреччині (від доби Османської імперії) та в прилеглих народів (наприклад, у вірмен) поширення набув театр тіней караґьоз.
До початку XIX століття народний театр ляльок поступився напівпрофесійному — у період розквіту романтизму місцева інтелігенція починає ладнати аматорські лялькові вистави, що часто поєднуються з вивченням і збереженням народних традицій. Дуже швидко на це приходить мода — і ось уже відвідання таких, часто ліричних або сатиричних вистав, нерідко з додаванням етнографічних чи соціальних деталей і дуже часто на невибагливий сюжет про кохання людей з різних станів суспільства, стає дуже популярним в середовищі освіченого міщанства. Відомо, що навіть класики світової літературиЖорж Санд, Анатоль Франс, Моріс Метерлінк і Бернард Шоу писали для лялькового театру.Вистава Punch & Judy Show
У ХХ столітті розвиток театру ляльок в країнах світу пішов різними шляхами — у англомовному світі (Велика Британія, США) лялькарі лишились аматорами, однак завдяки комерціалізації головного персонажа національного театру ляльок Панча, вистави Punch & Judy Show, що показуються на свята або на ярмарках користуються незмінною популярністю. Мандрівними лишаються здебільшого і трупи лялькарів у романському світі, включаючи Латинську Америку, де європейські традиції поєдналися з індіанськими та африканськими. У низці країн Європи, зокрема Франції, Німеччині, Чехії, Польщі, Україні, Росії тощо ляльковий театр став одним із видів класичного театрального мистецтва, а його провідниками стали дуже часто стаціонарні заклади культури — лялькові театри.
Так, у СРСР, де мистецтво було одним із чинників державної пропаганди, наряду з мережею державних драматичних театрів по всій країні було створено мало не в кожній великій адмінодиниці дитячі, і зокрема, театри ляльок (наприклад, станом на 1970-ті в СРСР нараховувалось близько сотні театрів ляльок). Подібна ж ситуція склалась після ІІ Світової війни і в країнах Соцтабору, хоча без сталих традицій, які існували до того, театр ляльок в Україні чи Чехії ніколи б не зміг досягнути сучасного рівня професійності. Найстарішим професіональним театром ляльок у Європі та світі традиційно вважається чеський Театр Спейбла і Гурвінка, відкритий у 1930 році. Однак, заради справедливості, варто зазначити, що перші стаціонарні театри виникли у німецькомовних країнах, і зокрема першим був Мюнхенський театр маріонеток, що відчинив свої двері ще 1900 року, а задуманий як дитячий стаціонарний театр ляльок його творцем Йозефом Леонардом Шмідом (Josef Leonhard Schmid, 1822–1912) був ще в середині XIX століття.
В цілому на кінець ХХ — початок XXI ст. склалось декілька потужних шкіл лялькарів зі своїми, в першу чергу, типами ляльок, манерою ведення вистав тощо — пострадянська, зокрема українська та російська, центральноєвропейська, зокрема чеська і польська, західноєвропейська, зокрема, німецька і французька, а також дуже оригінальна китайська.
Всі держави Центральної Європи, де театри ляльок були державними установами (закладами культури) після економічних негараздів 1990-х не тільки зберегли, а й розвинули діяльність лялькарів. Стаціонарні театри ляльок нині з успіхом працюють в Польщі (десятки, понад 30, майже в кожному більш-менш великому місті, також і приватні від 1990-х років), Росії та Україні (в кожному обл-, республіканському або крайовому центрі, подеколи в інших великих містах), Чехії, Болгарії (бл. 10), Румунії, Білорусі (в Мінську, Гомелі, Могильові, Бересті, Гродно, Молодечно), країнах Прибалтики, Угорщині. Наприклад, у Чехії нині функціонує близько 300 аматорських колективів лялькарів та 12 стаціонарних театрів ляльок зі своїми сценами[2].
Розвиток театру ляльок на сучасному етапі, як і решти видів мистецтва, виявляє декілька протилежних тенденцій — з одного боку етнізація, тобто консервування, подеколи розшукування національного коріння в театрі ляльок, з іншого боку — осучаснення театру ляльок — останнє стосується як модернізації сюжетики вистав, так і активного використання під час вистав досягнень технічного прогресу, скажімо відеоряду, кінозображень, якихось спецефектів тощо. Дуже корисною формою взаємообміну досвідом і традиціями є проведення різноманітних, в тому числі вуличних, як національних, так і міжнародних фестивалів театрів ляльок.
Першим театром ляльок в Україні, традиції якого сягають у Пізнє Середньовіччя, можна вважати вертеп.Дивись основну статтю: Вертеп
Героєм народного театру ляльок в Україні в пізнішу добу став Запорожець.
Перший професійний театр ляльок в Україні — в Чернігові було засновано у 1921 році Віктором Швембергером. В Києві (тепер Київський державний академічний театр ляльок) було засновано 27 жовтня1927 року як філію Театру юного глядача за ініціативою народних артистів України О. І. Соломарського та Дєєвої І. С.. Перший театральний сезон було відкрито 2 виставами — «Старовинний петрушка» та «Музики» за Л. Етібовим у постановці П. Щербатипського.Дивись основну статтю: Київський державний академічний театр ляльок.
Розвиток лялькарського мистецтва в містах України набував значної динаміки з утворенням державних закладів — театрів ляльок, у 1950-ті, 1970-ті і в 1990-ті (вже за незалежної України).Дивись також: Категорія: Театри ляльок України.
Нині в Україні функціонує близько тридцяти державних і комунальних театрів ляльок та декілька приватних, практично в кожному облцентрі та інших найбільших містах країни.
В Україні організується і проводиться низка популярних Міжнародних фестивалів лялькарів, зокрема «Інтерлялька» (м. Ужгород), «Подільська лялька» (м.Вінниця), «Золотий Телесик» (м. Львів), «Дивень» (м. Хмельницький) тощо.
Однією з тенденцій у деяких українських театрах ляльок є виготовлення ляльок за давніми українськими традиціями — їх використовують, зрозуміло, у виставах за адаптаціями українського фольклору.
Як і всюди, в Україні театри ляльок є найбільш відвідуваними під Новий Рік, коли не лише демонструються різдвяні спектаклі (в тому числі і за біблійнимиісторіями), й готуються спеціальні новорічні вечори та вистави.
24 квітня 2021 року у нашому садочку відбулась акція «Посади своє дерево», де батьки разом з дітьми мали змогу висадити на території закладу дуби, які були попередньо посаджені жолудями у групах в рамках проєкту «Дубкросінг.UA».
А також, вихованці старших груп піклувались про довкілля: висаджували квіти, сіяли насіння овочів на городі та багато іншого.
Організована тематична експозиція, книжково-ілюстративна виставка, перегляд короткого мультфільму для дошкільнят пов`язаного з аварією на ЧАЕС.
Як говорити з дітьми про це?
1.Розкажіть про тварин – Як тварини поводяться без людей у зоні відчуження. Як комфортно себе почувають у дикій природі рідкісні коні Пржевальського. Покажіть картинки та відео про різні види тварин, які там мешкають. Можна розповісти і те, як нині пожежі позбавили їх багатьох пасовищ, але люди подбають про тварин.
2.Нейтралізуйте страхи – Не підіймайте тих аспектів, про які дитина не запитує. Усі питання прояснюємо. Наприклад, поясніть, скільки користі приносять АЕС, як атом служить людині, які заходи безпеки в них є (доступно за віком), що одна помилка не призводить до аварій, і ті взагалі виникають рідко. Дитині важливо дати відчуття безпеки. Обов’язково поясніть про міцний і товстий купол, яким нині накрито енергоблок ЧАЕС, що постраждав. Більше слів скаже ваша впевненість та фізичний контакт (наприклад, обійми) під час чи після розмови.
3. Не зосереджуйтеся на поганому – Будь-яку складну тему, пов’язану з ризиком для життя, варто подавати так, щоб не налякати, не травмувати вразливу дитячу психіку. Тож що менша дитина, то менше негативних емоцій з приводу теми маєте транслювати. Краще факти та акцент на позитив — хай це здається дивним. Про що йдеться? Навіть частина психологів вважає, що техногенна катастрофа — це суцільна трагедія, бо навіть війну можна пов’язати з темою перемоги, але не аварію на ЧАЕС. Утім, дитині значно ближче тема подолання наслідків, допомоги, співчуття, дружби. Скажімо, можна розповісти, як дітей із зони відчуження запрошували до себе різні країни на оздоровлення, приймали прості родини, як вони потоваришували.
дитячий психолог Ольга Печій.
В ЗДО “Малятко” було проведено цикл виховних заходів з питань повторення знань з безпеки дорожнього руху у формі занять, бесід, уявних мандрівок, інсценізацій, сюжетно-рольових ігор та театралізованих вистав. На загальній дошці закладу, де кожен бажаючий педагог може взяти у роботу матеріали, були розміщені пам`ятки з питань правил користування громадським транспортом та правил поведінки в ньому, попередження дитячого дорожньо-транспортного травматизму.
З батьками дітей проведені бесіди, для привернення уваги на проблему щодо забезпечення захисту життя і здоров`я дітей в процесі дорожнього руху, поліпшення засвоєння дітьми норм безпечної поведінки.
Як оцінити батьками шкільні успіхи своїх дітей
Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,… десять… Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні “успіхи”.”Постійте в черевиках” своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкування в люті, роздратуванні – все одно що включити в автомобілі “газ” і натиснути на гальма.
Правило 2: не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, ж нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й …вас.
Правило 3 : безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає Ш бути впевненою в собі, подолати невдачі. А як же ставитися до невдач?..вони вас засмучують…та й годі.
Правило 4 :не бийте лежаяого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.
Правило 5 : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.
Правило 6 : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації шкільних труднощів, найзначущіх для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.
Правило 7 – головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати , що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.
Правило 8 – найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана
Правило 9 : не скупіться на похвалу, будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, якого нема за що похвалити.
Правило 10: визначне в морі помилок острівок успіху, на якому зможе втриматися, вкорінюватися дитяча віра в себе і в успіх навчальних зусиль. Оцінювати дитячу працю слід досить індивідуально, тактовно. Саме за такої оцінки в дитини нема ні ілюзії повного успіху, ні відчуття повної невдачі.
Правило 11: ставте перед дитиною конкретну та реальну мету, і вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.
Правило 12: не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою ( хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні. Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не обєктом, а співучасником своєї оцінки. її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати -необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.
Сучасна сім’я все більше стає головною ланкою у вихованні дитини. Вона має забезпечувати її достатні матеріальні та педагогічні умови для інтелектуального, фізичного, морального та духовного розвитку.
Батьки. Якими вони повинні бути? Загальних рецептів немає. І все ж… Ніжна, весела мати, що вміє бути ледь-ледь холоднуватою. Стримано-суворий батько, що часом усміхнеться і зрідка попустує. Можливо, на таких невеликих «вкраплюваннях» мають триматися і авторитет, любов до дітей.
А дитина, якою б вона не була, коли їй скрізь погано, мусить бути захищеною вдома, мусить знати: там завжди горить вогник, що зігріє без зайвих запитань і повчань.
У вихованні підростаючих поколінь важливим чинником має стати родинна педагогіка. Родинна педагогіка розглядає виховання дитини як певну взаємодію головним чином батьків і конкретних умов, що впливають на виховання й соціальне становлення особистості. Як вихователі, так і батьки повинні добре знати особистісні якості дитини: фізичне й психічне здоров я, стійкість нервової системи, реакції на ті чи інші види подразнень, інтереси і можливості тощо. А тому важливо поєднувати елементи наукової педагогіки та родинно-національних традицій, звичаїв і обрядів у підготовці батьків, педагогів до здійснення ними виховної функції, підвищення педагогічної культури сім’ї.
То хто ж допоможе батькам набути педагогічних знань? Напрошується традиційна відповідь — школа. І це, зрештою, правильно. Бо школа лишається одним з найбільших авторитетів у цьому питанні.
Аналіз педагогічної практики показує, що найкращі результати дає така організація педагогічного всеобучу батьків, яка передбачає обов’язкові для батьків бесіди за сталим планом і програмою; групові та індивідуальні консультації, педагогічні практикуми, батьківські загальношкільні і класні збори, активне залучення до участі у виховній роботі” з класом, до виконання доручень батьківського комітету.
Зібрані матеріали призначені для класних керівників, вчителів, шкільних психологів в організації роботи з батьками і для самостійної роботи всіх, хто підвищує педагогічний рівень.
Стаття 59 Закону України «Про освіту»
Відповідальність батьків за розвиток дитини
1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На батьків покладається однакова відповідальність за виховання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
ü постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
ü поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до України, рідної мови, культури, сім’ї, повагу до національних, історичних, культурних цінностей інших народів;
ü сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати домашню освіту в обсязі вимог до її змісту,, рівня та обсягу;
ü виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.
Стаття 60
Права батьків
— Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
— вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей;
— обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування в закладах освіти;
— звертатись до органів державного управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
— захищати у відповідних державних, судових органах законні інтереси своїх дітей.
Сім принципів виховання дисципліни у дитини
1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.
2. Уважно вивчайте дитину — ви повинні знати стан здоров’я її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу повинні сприйматися батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.
3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
4. Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вважають його жорстоким, несправедливим і не ображаються на батьків).
5. Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки і засвоїти їх.
6. Дайте зрозуміти своїй дитині, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.
7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині направити її дії в інше, дозволене русло. В цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
Як виховати обдаровану дитину?
Американський доктор Девід Льюїс, узагальнивши досвід тисяч сімей, де виросли обдаровані діти, дає рекомендації щодо виховання майбутніх талантів. Вони полягають у виконанні таких правил:
Я відповідаю на всі запитання дитини терпляче і чесно.
Я поставив стенд, на якому малюк може демонструвати свої роботи.
Я не сварю дитину за безлад в кімнаті і на столі, якщо це зв’язано з творчим заняттям і робота ще не закінчена.
Я доручаю дитині посильні завдання, допомагаю їй будувати власні плани, приймати рішення.
Я беру дитину у цікаві поїздки, купую книги і матеріали для її улюблених занять.
Я ніколи не кажу своєму нащадку, що він чимсь поступається перед іншими дітьми чи навіть дорослими.
Я привчаю дитину самостійно мислити, заохочую її фантазувати, придумувати історії, вчити вірші, розучувати пісні.
Я щодня знаходжу час, щоб побути наодинці, поговорити.
Я ніколи не докоряю дитині за помилки. Вчу вільно спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
Якщо ви виконуєте тільки 20 відсотків з того, про що йде мова, треба замислитися.
Але якщо дані правила є у вашій сім’ї нормою, то, можливо, іноді варто знизити виховний запал і надати більшу свободу і собі, і дитині.
Допоможемо своїй дитині самоорганізовувати себе та своє робоче місце
Своєчасно лягати спати і рано вставати, щоб не запізнюватися до школи, встигнувши перед тим без особливого поспіху та зайвої метушні й нервування все зробити — прибрати постіль, провітрити кімнату, зробити ранкову гімнастику, виконати туалетні і водні процедури, добре поснідати.
Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, коли кожна річ має своє постійне місце; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв; після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне для шкільних занять наступного дня з тим, щоб нічого не забути вдома.
Сівши за письмовий стіл, відразу приступити до роботи, не відволікаючись на сторонні справи, працювати зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, «коли став робить, то байдики не бить».
Мати дозвілля тоді, коли виконано все домашнє завдання.
Виконувати завдання у той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра народна порада: «Нинішньої роботи на завтра не відкладай».
Працювати в темпі, жваво. «Відстанеш годиною – не наздоженеш родиною».
Неодмінно доводити розпочате виконання домашнього завдання до його повного завершення.
Не братися відразу за багато справ, бо «Хто много зачинає, той мало кінчить».
Благо — натхненна праця, яка будить охоту до неї, і це має дуже велике значення. «Була б охота, піде на лад всяка робота», — вчить народна педагогіка. Саме така мета вбачається у духовно-моральній допомозі. Тепле слово, лагідність, доброзичливі стосунки в сім’ї, щира порада, зразковий приклад батьків у тих чи інших вчинках, родинна любов, увага та повага, підтримка та взаємовиручка в скрутну хвилину — ось якої саме допомогти у навчанні потребують наші діти від своїх батьків.
Пам’ятка для батьків
1. Шановні батьки, пам’ятайте! Тільки разом у співпраці зі школою, церквою та громадськістю можна добитися бажаних результатів у вихованні й навчанні ваших дітей.
2. Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуйте заняття, батьківські збори, зустрічайтесь з класним керівником і вчителями школи.
3. Щоденно цікавтесь навчанням дитини. Радійте її успіхам, допомагайте узагальнювати, співставляти, аналізувати вивчене, прочитане, по бачене. Не дратуйтесь із-за кожної невдачі, що спіткає дитину, не карайте і не ображайте її гідності, а допоможіть зрозуміти і усвідомити помилки, недоробки і загартуйте її силу волі своєю допомогою і розумінням.
4. Привчайте дитину до самонавчання й до самоконтролю у виконанні домашніх завдань і обов’язків. Надавайте розумну допомогу у їх виконанні. Важливо викликати інтерес до навчання, але не муштрою і силою, а – добрим словом, підтримкою, порадою, терпінням і ласкою.
5. Сприяйте тому, щоб дитина сформувала у собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувати, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення, проводила політінформації, виховні години. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати підготуватися до уроку вивчити необхідне, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.
6. Обов’язково надавайте посильну допомогу школі (квіти, озеленення, оформлення кутків, класу, ремонт приміщення, участь у концертах, зборах).
Що повинен знати школяр, ідучи до школи
1. Домашню адресу, телефон, адресу школи.
2. Місце роботи батьків, їх посади.
3. Шлях від школи додому і назад.
4. 3нати і виконувати правила дорожнього руху, вміти поводити себе на вулиці, в школі.
5. Відкривати й закривати самостійно двері квартири, будинку.
6. Чітко відповідати на запитання дорослих.
Діти вчаться жити у життя
Якщо дитину постійно критикувати — вона вчиться ненавидіти.
Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.
Якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою.
Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити у почуттях провини.
Якщо дитина зростає у терпимості — вона вчиться сприймати інших.
Якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе.
Якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною.
Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути справедливою.
Якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям.
Якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі. (Із пластового часопису «Цвіт України»). авторство належить авторам.
Застудні захворювання супроводжують дитинство будь-якої дитини, оскільки її імунна система тільки формується і не здатна захистити від респіраторних інфекцій.
Щоб діти не хворіли на простудні захворювання, або хворіли якомога рідше, потрібно зміцнювати їх імунітет.
Як у нас Міжнародний день дитячої книги відзначили:
Група «Веселка»: провели бесіду про важливість книг у нашому житті та виготовили книгу «Теремок».
Група «Соняшник»: закріпили знання про героїв дитячих казок та «виставили» книги на книжкові полиці (колективна аплікація).
Група «Веселунчики»: дітям розповідали як створюється книга, подивились коротке повчальне відео і виготовили книгу «Лікар Айболить».
Група «Віночок»: створили «Книжечки маленькими рученятами» та закріпили правила бережливого поводження з книгами.
Група «Метелики»: робили аплікацію з геометричних фігур до казки «Котик та півник».
